УКРАЇНСЬКА ФУТБОЛ

    

Сергій КОВАЛЕЦЬ: «Для нас зараз найголовніше — не результат, а гра»

Керманич молодіжної збірної України поділився враженнями від червневого збору, розповів про фіаско у фіналі Меморіалу Лобановського та спаринги з командою Чехії

— Сергію Івановичу, цьогорік червневий збір став уже третім для вашого колективу. Цей одинадцятиденний цикл фактично був поділений на дві частини — спершу «молодіжка» брала участь у Меморіалі Лобановського, а потім у Австрії провела дві зустрічі з командою Чехії, складеної з хлопців 1992-1993 рр. народження. Чи задоволені роботою підопічних на цих зборах?

— У першу чергу, хочу подякувати ФФУ за організацію Меморіалу Лобановського та за організацію товариських зустрічей із збірною Чехії, тренерам, котрі делегували до збірної футболістів і, власне, самим гравцям, які, попри втому та інші проблеми, в усіх матчах мали достойний вигляд. Окрім того, наш тренерський штаб також отримав чимало корисної інформації по кожному із футболістів. Щодо турніру Лобановського, то, на відміну від суперників, котрі готувалися до змагань тиждень, ми розпочали фактично із чистого аркуша, адже зібралися всього за два дні до його старту. Звісно, це позначилося, особливо у фіналі, коли наприкінці поєдинку наші хлопці знесилилися. Але, що дуже важливо, попри поразку по пенальті, в усіх тактико-технічних характеристиках і за голевими моментами ми переграли Словенію. Із іншого боку, ми отримали хороший досвід, який, упевнений, нам обов’язково допоможе в майбутньому. Власне, Меморіал Лобановського і спаринги із чехами стали хорошою підготовкою до відбіркового раунду Євро-2017.

— За останні два місяці «синьо-жовті» вже вдруге зустрічалися з однолітками зі Словенії. Чи здивували вас «зелено-білі» в Києві порівняно з березневим матчем?

— За рахунку 1:0 на нашу користь ми мали три-чотири стовідсоткові нагоди. Якби вдалося реалізувати бодай один із епізодів, упевнений, трофей залишився би в Україні. Тому можемо говорити лише про виконавчу майстерність наших хлопців. Іще раз повторюся: ми переграли за всіма показниками збірну хорошого європейського рівня, футболісти якої впродовж останніх двох років стабільно виступають у основних складах своїх клубів у таких чемпіонатах, як Словенія, Хорватія, Англія, Італія… Так, ми програли по пенальті, але це футбол, і наші хлопці, повірте, дуже хотіли перемогти. Окрім того, ми не могли розраховувати на футболістів 1995-1996 рр. народження, котрі брали участь у світовій першості в Новій Зеландії.

— Сергію Івановичу, а вам не здалося, що після впевненої перемоги над Молдовою у фінальному поєдинку ваші підопічні перегоріли?

— Є тут зернина правди. На цьому зборі в нашій команді дебютувало п’ятеро нових гравців. І до турніру Лобановського, й під час нього до футболістів була підвищена увага, що є абсолютно нормальним явищем. Але наші гравці, певне, сильно переживали за результат, відтак їхні дії були дещо скованими та обережними.

— До того, як словенці зрівняли рахунок, був епізод, коли м’яч у карному майданчику влучив у руку нашому гравцеві, однак свисток арбітра промовчав. Як гадаєте, там було пенальті чи ні?

— Я не пам’ятаю цього моменту, тому нічого сказати не можу. Якщо ж говорити про гру рукою у штрафному, то за подібні епізоди у фіналі Ліги чемпіонів не ставлять пенальті, відтак про що можна говорити? Напевне, потрібно, щоби арбітри за гру рукою у штрафному все ж таки були послідовними у своїх рішеннях і призначали одинадцятиметрові. Ми ж граємо не в гандбол, а у футбол, тому кожна гра рукою повинна трактуватися як порушення правил.

— Після Меморіалу Лобановського ваша команда вирушила до Австрії, де провела два спаринги з командою Чехії U-21, котра наразі активно готується до домашнього чемпіонату Європи. Наскільки складно було протистояти зігранішій та старшій за віком команді?

— Ми дали можливість зіграти всім викликаним футболістам. Звісно, могли поставити тільки основний склад, уносячи в нього незначні штрихи. Але для нас зараз найголовніше — це не результат, а наша гра. Усі ці матчі потрібно насамперед споглядати через призму підготовки до євровідбору, а не акцентувати увагу на результаті. Торік ми переглянули 72 футболістів, і це дуже добре, бо даємо шанс хлопцям. Могли й не їхати на спаринги із чехами, заявивши, що в нас усе нормально. Однак усе життя самообманом займатися ж не будеш. Ми провели два чудових матчі, перевірили себе на тлі сильної, старшої за віком команди, якій незабаром стартувати на чемпіонаті Європи. Завжди говоримо, що нам не вистачає спарингів проти сильних суперників, і ось ми отримали таку можливість, хлопці побачили, над чим іще варто працювати.

Михайло СЕРГІЙЧУК: «Карпати» мріють повернутися до Ліги Європи»

Нападник львів’ян також прагне частіше бути корисним команді

— За плечима — досить важкий сезон, — узяв слово Михайло. — Після того, як Йовичевич прийняв команду, в нього залишилося мало ключових футболістів минулого зразка. Гладкий, Бартулович, Федорчук, Пашаєв — вони були стрижнем команди, котрий формував малюнок гри. Відтак Містер дав шанс молодим гравцям із структури клубу. Таким чином він почав будувати новий колектив. Отож на першій порі нам було дуже непросто в плані гри та результату. Ми прагнули грати компактно: не від оборони, як помилково вважають, а саме компактно. Завдяки такій стратегії вдавалося набирати очки. Після зими команда додала, тож виступали доволі непогано. Зрештою, мали хороший вигляд на тлі таких команд, як «Динамо», «Дніпро» та «Шахтар».

— А як щодо ваших виступів?

— Не можу сказати, що я залишився задоволений. Нападник, насамперед, повинен забивати м’ячі. Складалося по-різному, але я завжди докладав максимальних зусиль, намагався виконувати всі вказівки наставника.

— Скупі показники не засмучують? Вочевидь, після десяти забитих м’ячів у першій лізі за коло розраховували продовжити в тому ж дусі?

— Авжеж. Виявилося, що мого арсеналу вмінь замало, щоби на новому рівні продовжувати регулярно відзначатися. Значить, іще потрібно працювати над тим, аби частіше засмучувати голкіперів. Думаю, тренерський штаб сприятиме прогресу моєї майстерності та кількості результативних ударів.

— До речі, чому почали стабільно виступати лише із цього сезону, а не після минулого зимового міжсезоння, коли приєдналися до львів’ян?

— У першу чергу, це залежало від довіри. Якщо Севидов не бачив мене у складі, то Йовичевич розраховує на мене. За це я щиро вдячний. Таке футбольне життя, що варто проходити через певні моменти, щоби дочекатися свого тренера. Можливо, саме ця пауза тривалістю в півроку позначилася й нашкодила мені. Од зими до літа практично не грав, було лише кілька матчів за молодіжну команду. Але нічого! Іще матиму змогу надолужити згаяне.

— Говорять, що в «Карпатах» не вистачає нападників відповідного рівня. Відчуваєте конкуренцію? Можливо, все не так погано?

— Щиро кажучи, якби в нас був форвард, який би самотужки забезпечував результат у матчах, це було би чудово для команди. А так — маємо те, що маємо. Тим паче, не вважаю, що в нас погана команда. Колектив узагалі чудовий! Нам комфортно перебувати в компанії молодих талановитих футболістів і тих, хто вже життя побачив: Худоб’як, Голодюк і Гітченко — це гравці рівня єврокубків.

— Чи за час перебування в команді достеменно зрозуміли, в який футбол грають «зелено-білі» та чи полюбили Львів?

— Так, до команди та Львова вже призвичаївся, почуваюся, як удома.

— Більшість ваших партнерів зараз відпочивають за кордоном, але ви залишилися в Україні. Патріотичноналаштовані й на час відпустки?

— Улітку, насправді, небагато часу для відпочинку. Удома ще не був, відпочиваю в Карнози. Відтак із Артуром трішки поїздили вітчизняними пляжами й басейнами, щоби засмагнути й набратися сил. Скоро вертатимуся до батьківської хати: моя мати вже зачекалася в нашому селі. Поки відпустку проводитиму в такому режимі. Поїздки на море відкладу на зиму, коли буде триваліша відпустка.

— Перший сезон у прем’єр-лізі можна списати на адаптацію. Чи розраховуєте наступного чемпіонату показати того Сергійчука, якого пам’ятають у першій лізі?

— Дай, Боже! Я на це дуже сподіваюся. Зроблю все можливе, щоби повернутися до своєї звичної результативності та допомогти «Карпатам» демонструвати кращий футбол. Упевнений, усе буде добре.

— Останнім часом «Карпатам» пророкують боротьбу за Лігу Європи. Чи не зарано?

— Повірте, кожен футболіст у зелено-білих одностроях прагне заявити про себе на континенті. Проте все залежатиме від намірів керівництва. Якщо тренерам поставлять за мету вийти до єврокубків, віддамо всі сили, щоби виконати поставлене перед нами завдання. Як би не розвивалися події, всі сподіваються, що нам оголосять саме про таку мету. Адже «Карпати» мріють повернутися до Ліги Європи.

— Яка фінансова ситуація в клубі?

— Якщо чесно, з нами повністю розрахувалися по зарплатні.

— Чи всі ваші думки щодо майбутнього пов’язані лише з «Карпатами»?

— Авжеж! Про зміну клубу навіть мови бути не може. Зважаючи на згуртований колектив, мене все влаштовує.

Володимир П’ЯТЕНКО: «20-го червня буде конкретна розмова…»

Наставник донецького «Металурга» прокоментував ситуацію з об’єднанням його клубу з дніпродзержинською «Сталлю»

— Володимире Миколайовичу, вчора (розмова відбувалась у четвер. — В. Б.) з’явилась офіційна інформація про об’єднання донецького «Металурга»та дніпродзержинської «Сталі». Як ви поставилися до цієї новини?

— Звичайно, мені зараз дуже тяжко сприймати таку інформацію… Власне, а як може бути інакше? Тут справа ось у чому: дуже багато людей, доля яких пов’язана із «Металургом», у тому числі й моя, віддали чимало сил, здоров’я та довгих років цьому клубу. У свою чергу, не пот­рібно забувати, що і сам клуб для нас також зробив багато чого хорошого і корисного за ці роки. Окрім цього, донецький «Металург» зумів досягти певних вершин в українському футболі, даруючи радість уболівальникам. Про це також пот­рібно пам’ятати. Тому, повірте, мені складно зараз говорити на цю тему. Ми всі дуже переживаємо через цю ситуацію…

— Гаразд. Якщо не секрет, які зараз подальші ваші плани на найближчий час? Про що думаєте?

— Ситуація така, що в нас зараз відбувається злиття двох клубів, і ми вже незабаром, конкретніше — двадцятого червня, збираємося командою. Переконаний, після цієї зустрічі вже буде яснішою картина — буде зрозуміло, в якому форматі існуватиме ця команда, як це буде у технічному плані, хто куди йде й тому подібне…

— Із огляду на це, можливо, у вас вже була попередня розмова з керівництвом клубу? Чи залишаєтесь інадалі головним тренером цієї команди?

— Ні, скажу відверто, такої розмови в нас іще не було…

— А як щодо самих футболістів? Чи можна зараз припустити, яка частина гравців залишить донецький«Металург», а яка все ж увійде до складу дніпродзержинської «Сталі»?

— Я повторюю: двадцятого числа поточного місяця в нас буде конкретна розмова, яка розставить усі крапки над «і». Зрозумійте мене правильно: зараз про щось говорити завчасно, тому давайте зачекаємо…

— Зрозуміло. Також зустрічав учора інформацію, що ви, незважаючи на те, що це вже офіційне рішення щодо злиття двох клубів, усе одно сподіваєтеся, що донецький «Металург» житиме окремо своїм життям…

— А як по-іншому? Ми завжди у це віримо. Як відомо, надія помирає останньою, так? Ми зараз говоримо не про долю співробітників клубу, не про долю футболістів чи навіть долю тренерського штабу. Ми говоримо про долю клубу — донецького «Металурга», яка нам зовсім не байдужа. Цю ситуацію можна порівняти з рідною домівкою, з якої ти пішов, але ти знаєш, що дім функціонує, стоїть, працює, дарує комусь радість. А ось коли його немає, зрозумійте, це зовсім інше відчуття, зовсім інші емоції. Тому, повторюсь, мені тяжко зараз про це говорити й якось коментувати…

Анатолій ЧАНЦЕВ: «Мій контракт із «Металургом» уже закінчився»

Наставник запорізького «Металурга» розповів про ситуацію зі Штурком, святкування 80-річчя клубу та своє мабутнє на чолі «червоно-жовто-чорних»

— Анатолію Дмитровичу, недавно «Металург» відзначав 80-річчя. Вам сподобалися урочистості із цього приводу?

— Звісно, сподобалося. У першу чергу, керівництво клубу зробило хороший подарунок ветеранам запорізької команди. Були тут футболісти старшого покоління, середнього й молодші хлопці. Одне слово, свято вдалося. Окрім того, відбулася товариська зустріч між ветеранами «Металурга» та дніпропетровського «Дніпра». Дівчата радували танцями в перерві матчу та після нього. Враження залишилися тільки позитивні. Хотів би також сказати кілька слів про сам поєдинок, який пройшов на хорошому рівні, й там брали участь по-справжньому класні гравці. Після офіційної частини ветеранів запросили на бенкет, де були присутні й перші особи клубу. Адже потрібно було належним чином вшанувати наших ветеранів, котрі кували славу запорізькому футболу не один десяток років. Знаю, що й у парку «металургів» із цього приводу були організовані різні конкурси, заходи, тож, можна сказати, мешканці Запоріжжя взяли активну участь у святкуванні 80-річчя футбольної команди. Без минулого не буде майбутнього, відтак дуже приємно, що вдалося так відзначити ювілей «Металурга».

— Свого часу президент запорізького клубу Андрій Шевчук зазначив, що задоволений дев’ятою сходинкою, котру його команда посіла за підсумками минулого сезону. А ви задоволені грою підопічних?

— Гадаю, навряд чи знайдеться такий тренер, котрий повністю буде задоволений грою своєї команди. Навіть у тих колективах, котрі займають призові місця, наставники нерідко скаржаться на якість гри. Звичайно, прогрес «Металурга» був помітний, і ближче до фінішу першості ми грали все краще й краще. Якщо порівнювати з початком весни, то наприкінці чемпіонату малюнок гри був зовсім інший. Не приховуватиму, хотілося би досягти кращих результатів, аби команда діяла впевненіше та надійніше. Саме цього ми й очікуємо від наших підо­пічних наступного сезону.

— Коли стало зрозуміло, що клуб залишиться в прем’єр-лізі, було помітно, що ви дещо експериментуєте зі складом, випробовуючи різні тактичні схеми. Якісь висновки зробили зі своїх дослідів?

— У нас чудова футбольна академія, котра щорічно постачає до першої команди молодих гравців. Власне, щороку випускає кількох виконавців, котрі цілком достойні виступати в УПЛ. Отож у двох заключних матчах чемпіонату ми перевірили в бойових умовах наших хлопців, подивилися на їхні можливості, потенціал. Грали проти класних суперників — луганської «Зорі», київського «Динамо». Зокрема, в матчі зі столичним клубом наша молодь продемонструвала вольові якості, зіграли до останнього, й, зрештою, змогли досягти нічиєї. Тобто переглянули найближчий резерв, і, маю сказати, певною мірою він вселяє оптимізм.

— Анатолію Дмитровичу, проясніть, будь ласка, ситуацію зі Штурком, який довгий час лікувався, а наразіклуб припинив із ним співпрацю.

— Сьогодні я був на зборах, ініційованих керівництвом команди (розмова відбулася 10 червня. —
Р. К.). На цьому заході також був присутній і Штурко. Відтак повідомляю, що команда за жодних обставин не
залишить Юрія, й наразі готуються документи про подальшу співпрацю. Як саме це буде, я не знаю, але очільники «Металурга» взяли на себе відповідальність допомагати гравцеві одужати. Чи це буде просто допомога, чи матиме місце якийсь контракт, не знаю, але зв’язок із Юрієм триматимемо обов’язково. Можливо, це навіть буде робочий контакт, тому що хлопець горить бажанням повернутися у футбол. На сьогодні щось складно сказати з приводу його відновлення, бо попереду на Юрія чекає ретельне обстеження, тож який буде висновок лікарів, тяжко сказати. Проте запевняю, що Штурка ніхто наприз­воляще не залишить, і, як відзначив наш президент: «У взаєминах із Штурком крапку ще зарано ставити». Особисто я був свідком цієї розмови, відтак цілком відповідаю за все вищесказане.

— Себто, якщо Юрій одужає, то знову зможе грати за «Металург»?

— Для будь-якого гравця двері «Металурга» завжди відчинені. Інша справа, чи відповідатиме Юра рівню прем’єр-ліги? Якщо все складеться нормально, гадаю, він знову одягне футболку запорізького клубу.

— Недавно Павло Пашаєв отримав громадянство Азербайджану й був викликаний до складу тамтешньоїзбірної на товариські матчі. Із урахуванням того, що в Україні подвійне громадянство заборонене, відтепер Павло вважатиметься легіонером?

— Потрібно подивитися, як це все регулюється регламентом. Зрештою, ми вже обговорювали з ним цю тему, відтак незабаром маємо підготувати всі необхідні документи, щоби він міг і надалі брати участь у чемпіонаті України, й був частиною нашого колективу.

— Як українець чи як легіонер?

— Якщо ж Павло має азербайджанське громадянство, значить він поповнив когорту легіонерів «Металурга». Власне кажучи, не варто робити завчасних висновків, адже потрібно дивитися регламент. Тому наразі я не готовий дати відповідь із цього приводу.

— Ви акцентували, що чудово працює академія клубу, та чи збирається «Металург» у літнє міжсезоння підписувати новачків? Якщо так, то яку суму готове пожертвувати керівництво на трансфери?

— Скільки саме буде витрачено грошей на придбання нових виконавців, сказати не можу, але в нас активно працює селекційна служба. А роботу цього органу контро­люють особисто очільники клубу. Гадаю, до нас приєднаються нові футболісти.

— Яка з позицій у вашому клубі вважається найпроблемнішою й потребує підсилення?

— Як на мене, ми на кожну позицію запросили би кваліфікованого виконавця, та лише за умови, що вони будуть на рівень вищі за нинішніх гравців «Металурга». Зрештою, молоді в нас достатньо, й вона повинна зростати, граючи пліч-о-пліч із високопрофесійними футболістами.

— Анатолію Дмитровичу, хочеться також дізнатися про вашу подальшу долю в запорізькому колективі. Чи й надалі збираєтеся працювати головним тренером, чи повернетеся на управлінську посаду?

— На сьогодні я залишаюся головним тренером, однак усе залежатиме від рішення керівництва клубу. Справа в тім, що в мене контракт із клубом уже закінчився, й незабаром ми маємо вирішити, як співпрацюватимемо надалі.

Ukraine overwhelm Luxembourg

Ukraine had to work hard to crack open a determined Luxembourg defence but three second-half goals secured a 3-0 win at the Lviv Arena in their Euro 2016 Group C qualifier on Sunday.

Ukraine were whistled by their own fans near the end of the first period but responded after the restart with goals from Artem Kravetsk, Denys Germash and Evhen Konoplyanka.

The win move Ukraine level on 12 points with European champions Spain, who visit Belarus later on Sunday, and three points behind group leaders Slovakia who host Macedonia.

Bottom side Luxembourg almost scored after 10 minutes when winger Daniel Da Mota hit the post with only goalkeeper Andriy Pyatov to beat after evading Mykola Morozyuk's sliding tackle.

Ukraine's Taras Stepanenko headed over the bar from close range a few minutes earlier and later Konoplyanka applied a poor finish inside the penalty area to a neat Andriy Yarmolenko pass.

However, Ukraine finally took the lead four minutes into the second half when striker Artem chested the ball into the net after Kravetsk Morozyuk curled over a cross from the right.

Germash grabbed their second goal in the 57th after defender Vyacheslav Shevchuk's headed the ball into the area having been the first to react when his initial shot was blocked.

Konoplyanka rifled a low shot inside the post in the 86th to wrap up the win after stealing the ball following careless defending to cap what was a frustrating overall performance.

Luxembourg remain last in the group with one point.